Чи важко бути автором казок?

 Дорогий друже!

Ти бачиш диво-книжку, створену за мотивами дитячих казок учнів 7 класу комунального закладу «Середня загальноосвітня школа №4 міста Орджонікідзе Дніпропетровської області».

Її автори описують свої мрії та фантазії, залюбки розгадують таємниці природи.

Маленькі письменники впевнені: чарівний світ – навколо нас.

Можливо, саме з цієї надзвичайної книжечки для когось почнеться  дорога до великої літератури.

Отже, перегорни сторінку та поринь у світ дитячих казок!

Автори проекту учні 7 класу  комунального закладу «Середня загальноосвітня школа №4 міста Орджонікідзе Дніпропетровської області»

Країна дитинства — країна казкова, 

І часто дорослих вона вабить знову.  

І часто дорослі літають у мріях,  

Вернутись в дитинство живе в них надія. 

           Із казкою, любі, не розлучайтесь,  

В далеке дитинство щораз повертайтесь, 

 Вам казка чарівна підкаже пораду,  

В ній знайдете завжди потіху й відраду.

Допоможіть словам знайти свої місця та прочитайте назви казок

 

 1  І, колобок, дід, курочка – ряба, баба

  2  Курочка – ряба, півника, про , та, котика, казка

  3  Сірко, пес, бичок, солом′яний

  4  Сніжинка, козу – дерезу, про

  5  Колобок, зозулю, про

  6  Батько, дівчина, багатий, мудра

  7  Син, батько, про, названий

  8  Лисиця, фарбований, кабан, лис

  9  Королеве, щастя, золото, королівство

                                      Країна дитинства — країна казкова, 

І часто дорослих вона вабить знову. 

І часто дорослі літають у мріях, 

Вернутись в дитинство живе в них надія. 

 Із казкою, любі, не розлучайтесь, 

В далеке дитинство щораз повертайтесь, 

Вам казка чарівна підкаже пораду, 

В ній знайдете завжди потіху й відраду.

Вчитись жити вам не рік, не два,

Ви візьміть з казок сьогодні

Мудрість, ніжність і тепло,

Хай в житті у вас як в казці,

Переможе лиш добро

Чудернацький дід

Автор - Маслак Альбіна

В нашому місті Орджонікідзе жив самотній, старенький дід.

До нього боялися люди зайти в дім. Якщо заходив добрий чоловік, він ставав багачем, а коли заходив поганий чоловік, то перетворювався у маленьку комаху. Добрих людей було мало. Всі хотіли стати багачами, але все дарма, комах було більше, ніж людей. Тоді люди почали думати, як їм  стати багачами, а комахи – людьми. Та ось одного дня  приїхала  сім’я в місто Орджонікідзе. Вони придбали дім.

Люди розповіли їм про діда і його чарівний двір.  Сім’я обміркувала і на другий день придумали план. Люди повинні знайти їх кільця. Вони загубилися в цьому домі. Якщо знайдуться кільця, то я зайду в дім і стану багачкою. Роздам все добро людям. Знайшли кільця.

Сім’я отримала золотий кубок. Хто його з комах поцілує, той знову стане людиною. Щаслива сім’я поїхала до своєї домівки.

З радістю розповідали всім родичам про незвичайні події в місті Орджонікідзе.

Золоте яйце

Автор -  Маслак Альбіна

В казковому лісі жив дід з бабою. Жили бідно. З господарства мали тільки собаку Тузика та курку Рябку. Тузик з Рябкою дуже переймалися тим, що їх господарі бідують. Ось вирішили їм допомогти.

Знайшов Тузик золоту фарбу, запропонував Рябці пофарбувати яйце. Побачив дід з бабою яйце та зраділи, почали планувати майбутнє та годувати курку відбірним зерном. Курка запишалася, а Тузика перевели на хліб та воду, бо з нього користі немає.

Образився Тузик і пішов до себе в лабораторію.

У Рябки справи пішли вгору. Дід з бабою були дуже задоволені! Вони вже  покупців на яйця шукали.

Звістка про те, як розбагатіли дід та баба облетіла весь ліс. До них з податкової прийшов Вовк-інспектор. Він заарештував діда й бабу за несплату податків. Коли Тузик дізнався про цю біду, то вирішив допомогти і визволити своїх господарів. Діда й бабу відпустили на волю. Вони стали жити бідно, але чесно, так як і раніше. Рябка несла звичайні яйця, а Тузик охороняв дім.

Чарівна каструля

Автор - Мінько Маргарита

Жила собі убога, бідна, одинока старенька бабуся. Одного дня захотіла поїсти наваристого борщику, а в хаті немає з чого зварити борщу, тільки одна каструля, пожурилася бабуся і пішла відпочивати.  А тим часом каструлі стало шкода бабусю і вирішила вона піти на город. Ось каструля злізла зі столу та пішла на город. Біжить, бачить водопровід, попросила в нього дати води, подякувала і побігла далі. Коли бігла каструля з водою, гарно  посміхалось сонечко, що аж вода закипіла в каструлі.  Добігла каструля до городу з кип’ячою водою, пошукала картоплю, попросила трішки для борщику. Побігла далі, відшукала моркву, бурячок, у капусти кілька листочків попросила. Була каструля і в злої цибулі, розповіла їй про убогу бабусю. Стало жаль бабусю і вона дала для борщику цибульку. Всім подякувала каструлька за допомогу і побігла додому з борщем.

Ось бабуся просинається, а в хаті пахне борщиком смачненьким. Сіла, поїла та й думала-гадала, хто ж їй такий смачний духмяний борщик зварив.

Іван - ледацюга

Автор – Головатюк Валерія

Якось ранком прокинулись три брати. Старшого звали Матвій, середнього -  Микола, молодшого – Іван. Якось Матвій прибирав у сараї і знайшов карту скарбів. Пішов він до хати і розповів братам про знахідку.

-              Давайте підемо шукати  скарби, - запропонував старший брат.

Микола погодився. А Іван відповів: «Я краще на печі полежу». Микола  і Матвій промовили: «Ну добре, не хочеш йти з нами, залишайся».

Пішли брати шукати скарби. А Іван так і лежав на печі цілих сім днів. А на восьмий  день прийшли Матвій і Микола зі срібною скринею. Сіли на лаву , відкрили скриню, а там і срібло, і золото.

Іван зіскочив з печі і став цілі кармани золота і срібла набирати. А брати кажуть: «Не трудився, не бери чужого добра». Іван виклав все з кишень і пішов на піч.

Стали брати Матвій  і Микола багато жити. А Іван залишився спати на печі.

Пригоди зайця

Автор – Маслак Альбіна

Рано-вранці як завжди лисиця ганялася за зайцем та все було марно. Їй приходилось красти у сусідів капусту, щоб заєць приносив з базару курятину і то, якщо не зможе, то в собак-вегетаріанців просить каші, а він їм за це – буряк. У зайчика була велика сім’я: дві дочки і два синочка.

Та одного разу лисиці набридло красти овочі і вона вкрала у зайця дружину. Лисиця хотіла її з’їсти. Зайчик почав думати, як визволити свою дружину. Та й придумав…

«Поки лисиця побігла до тітоньки сови, щоб узяти сковорідку, я викопаю яму та притрушу її листям. Але як бути, якщо лисиця посадила дружину у клітку і зачинила на замок?»

Пішов зайчик до півника, щоб той міг відчинити замок своїм дзьобом і зайчиха змогла повернутися додому. Так всі і сталося. Лисиця впала в яму, а дружина зайця на волі. Прилетіла лісова фея й навела на лисицю закляття, щоб цілий рік носила зайчику овочі, а то стане гидкою жабкою.

Довелося лисиці цілий рік носити овочі, щоб не стати жабою. І цей урок став наукою, більше ніколи лисиця не крала зайчат.

Пригода маленьких друзів

Автор - Маслак Альбіна

Одного разу влітку на землю прилетіли Гусінь та Зернятко на своїй літаючій тарілці. Гусінь була різнокольорова, а Зернятко було не дуже гарним. Воно не любило дивитися у дзеркало. Гусінь із Зернятком були найкращими друзями. Вони робили усе разом, щоб було легше. А ще вони познайомилися із хлопчиком Дмитриком. Їм пощастило, бо вони були однакового зросту. Хлопчик розповів, яка в них планета гарна, що на ній росте багато квітів, літають різнокольорові метелики. А Гусінь із Зернятком розповідали про свою землю, що там нема дерев, а замість них великі гриби. Якщо взяти шматок з рожевого гриба, станеш розумнішим, з синього – слабким, з чорного – міністром, і їхня розповідь хлопчику дуже сподобалася. Потім Дмитрик запропонував пограти у схованки. Він рахував, Зернятко сховалося в землі, а Гусінь сплела швидко кокон і сховалася.

Хлопчик дорахував і промовив:

-      Хто не сховався, я не винен.

Але хлопчик не знайшов Зернятко. Воно проросло і до весни виросла яскрава квітка-дзвіночок, а Гусінь  стала маленьким метеликом. Він летів, летів та ось раптом побачив квітку найгарнішу.  Вона була така пахуча!

Метелику захотілось спитати у квітки-дзвіночка:

-      Не бачила ти мого друга Зернятка?

-      Бачила.

-      Де він? – радіючи спитав Метелик.

-      Та це ж я!

-      Ти!?

Вони впізнали один одного. Дзвіночок ріс біля хлопчикового будинку. Дмитрик кожного дня приходив до яскравої квітки та сидячого на ній метелика. Друзі потім впізнали свого товариша та почали знову дружити як раніше.